Як переживши жахіття війни, не втрати себе та віру в людей
Як переживши жахіття війни, не втрати себе та віру в людей
Як знайти внутрішні сили знову працювати і розвиватися
Відповіді на ці питання знайшла Світлана Гнатченко: мама та бабуся, переселенка та волонтерка, яка бере участь в громадських роботах від Державної служби зайнятості.
До повномасштабного вторгнення пані Світлана працювала близько 20 років на держаній службі в Золочеві, що на Харківщині.
З початком воєнних дій родина практично виживала в прифронтовому селищі. Довелося виїзджати та шукати прихисток в тиловому місті.
За програмою «Прихисток» Світлана потрапляє в Золотоношу.
Завжди активна, усміхнена та впевнена в собі жінка, перші місяці не могла навіть виходити на вулицю. Порятунок знайшла у волонтерстві. Допомога таким же раненим війною людям, якою була всама витягла її з прірви невтішних думок.
Невдовзі вона звернулася за допомогою з пошуку роботи до Золотоніської філії обласногоцентрузайнятості.
Фахівці запропонували участь в громадських роботах щодо збору, сортування, фасування, складання, розвантаження, видачі, доставки гуманітарної допомоги. Звичайно Світлана погодилася.
Там жінка відчуває себе на своєму місці. Організувала банк обміну одягом, пункт де можна отримати дитяче харчування.
«Люди, що звертаються, знаходять не лише матеріально цінні для себе речі, а й розуміння та підтритримку, адже я одна з них і завжди готова допомогти», - підкреслює пані Світлана
